Поза досконалістю: Софі Дріс про красу, ремесло та вміння грати

Софі Дріс бачить красу в недосконалих речах — у необробленому краї поверхні, тихих відбитках часу, напруженому поєднанні розкоші й буденності. На її погляд, дизайн — це радше не досконалість, а відкриття, протиріччя та гра. У цій статті вона розповість, чому в дизайні завжди потрібно залишати місце для несподіваного.

Софі Дріс — архітектор та дизайнер, що мешкає в Парижі. Вона відкрила свою студію у 2014 р. Її робота балансує на межі архітектури, дизайну інтер'єру та дизайном предметів колекціонування, охоплюючи необроблені матеріали, ремісничі техніки обробки та відчуття недосконалості. Поєднуючи розкішне з органічним, вона створює простори та об'єкти, які сприймаються водночас вишуканими та напрочуд людськими.

Даніель Пендер: Раніше ви казали про те, що в юності хотіли працювати руками. Що в цьому відчутті та процесі вам запам'яталося найбільше? 

Софі Дріс: Кумедна історія — я ніколи насправді й не планувала стати архітектором! У дитинстві я захоплювався хімією та археологією. Не було очевидно, що я займуся дизайном, але, озираючись назад, я розумію, як ці ранні зацікавлення ще й зараз впливають на мою роботу. Коли я в майстерні, працюю зі склом або керамікою, то це дуже подібно до хімічних експериментів — змішування матеріалів, нагрівання та спостереження за їхніми перетвореннями. А ось моя любов до археології пов'язана з моєю одержимістю чистими органічними формами. Зараз, коли приїжджаю на острів Мурано та спостерігаю за тим, як розплавлене скло змінює стан через вогонь та різні процеси, то все ще бачу магію в цьому. Саме це є головним стимулом у моїй роботі — експериментування, використання матеріалів у несподіваний спосіб, пошук нових текстур та поєднань. Я люблю працювати з матеріалами, які зовсім необов'язково призначені одне для одного. 

Мені подобається, що ви говорите про експерименти та як це впливає на ваш робочий процес, і не починаєте розповідь з кінцевого результату. 

Усі завжди починається з походу до майстерні. Я спостерігаю за роботою майстра й мене охоплює допитливість. Я питаю себе: «А якщо ми спробуємо?» Ми починаємо з проб, різних варіантів ідей, і лише потім складаємо думку про остаточну функцію чи форму. Це напрочуд органічний процес. 

З ким ви працювали останнім часом? 

Я працювала зі склярами на острові Мурано, експериментувала з включенням мінералів у скло. Я обожнюю мінерали — це мій зв'язок з археологією та геологією. Адже це природні дива й вони зачаровують до нестями. Саме зараз я також експериментую з металами. Нещодавно в Нью-Йорку я представила серію дзеркал, виготовлених з полірованої неіржавної сталі в рамі з бронзовим зварюванням. Мені несамовито подобається ідея показувати шрами або те, що зазвичай приховують чи стирають, намагаючись прикрасити. 

Це насправді свіжий погляд, адже таким чином ви сприймаєте недосконалість та несподіване як належне. 

Саме так, на мою думку, досконалі речі не завжди найкрасивіші. Надто в дизайні, де так багато речей стають предметом масового виробництва, люди прагнуть унікальності, — об’єктів, які закарбували в собі почуття таємниці та мають відбиток особистості, що їх створила. Працюючи над житловими проєктами, мені подобається розповідати клієнтам, чому недосконалість є такою цінною. Предмет ручної роботи має душу, він не подібний до того, що штампують на комп'ютері.

«Експериментуючи, ви готові відкривати речі, які не шукали. Ця випадковість та магія є надзвичайно цінною, та її часто не вистачає в сучасній культурі, що збожеволіла від досконалості».

На ваш погляд, чи попит на ручну роботу й тактильний дизайн зростає в нашому гіперцифровому світі? 

Поза всяким сумнівом. Нам пощастило, адже ручна робота стає важливішою, ніж будь-коли. У світі, де панують цифрові пристрої та штучний інтелект, люди прагнуть справжніх відчуттів. Саме тому кулінарія стала таким культурним трендом, адже цифрові технології не спроможні її замінити. Вона діє на всі органи чуття та об'єднує людей. Те саме можна сказати про ремесло чи виготовлення меблів. Через наші телефони ми можемо сприймати багато речей, але, на мою думку, люди потроху розуміють, як сильно їм бракує доторку — фізичної взаємодії з предметами дійсності. Саме через це в моєму дизайні підкреслюються тактильність, текстура та органічні форми. Ми живемо в оточенні абстрактних та нематеріальних об’єктів, але матеріальність — у дизайні, в їжі чи в живій музиці — насправді поєднує людей.

Наскільки сильно на вашу роботу впливає вміння розповідати? 

Розповідь надзвичайно важлива, надто коли я працюю з приватними клієнтами чи колекціонерами. Їм просто необхідно допомогти зрозуміти винятковість творів. Наприклад, купуючи стіл ручної роботи, вам важливо знати, що він не виглядатиме в точності так само, як на фотографії в салоні, адже його виконують спеціально для вас. Матеріал, як-от дерево, є живим і через це він реагує на вологу у вашому домі, розтріскуючись або зміщуючись. Це природно й це красиво. Я працюю лише з природними матеріалами — деревом, металом, склом — з речами, які з часом покриваються патиною, що лише додає їм краси. Робота із синтетичними матеріалами зовсім інша. Мені завжди хочеться, щоб мої клієнти дивилися на ці витвори як на фамільні цінності, — речі, які житимуть довго та які вони зможуть передати своїм дітям чи навіть продати на аукціоні, а не як на той непотріб, який ви викидаєте вже за кілька років.

Відкритість до експериментів означає готовність до невдач. Ви можете розповісти, що означає «зазнати невдачі краще»? 

Спробуй ще раз. Нехай знову нічого не вийде. «Зазнай невдачі краще» — це цитата Семюела Бекета, але я повністю погоджуюсь із нею. Експериментуючи, ви готові відкривати речі, які не шукали. Часом ви не можете знайти те, що шукали, але в процесі пошуку відкриваєте для себе щось цікавіше. Ця випадковість та магія є надзвичайно цінною, та її часто не вистачає в сучасній культурі, що збожеволіла від досконалості».

Чи можете ви навести конкретні приклади проєктів, у яких невдача або ці «чудові промахи» дозволили відкрити щось нове або несподіване? 

Авжеж! Одним із таких прикладів, що закарбувався в пам’яті, є спільний проєкт з майстром з кераміки, з яким ми співпрацювали від перших днів мого творчого шляху. Ми почали з чорної кераміки, й усе виходило дуже добре. Але потім я вирішила спробувати попрацювати з білою порцеляною. Порцеляна є значно крихкішим матеріалом, тому під час випалювання багато витворів розбилися. Розбивши численні вироби, я якось зустріла одну жінку, яка займається кінцуґі — практикою відновлення розбитої кераміки за допомогою золота. Ми вирішили відремонтувати ці вироби, й вийшло щось надзвичайно неповторне. Це й була невдача, яку вдалося перетворити на дещо прекрасне.

«Ми створюємо прекрасні речі, тому важливо не забувати, що ми не повинні сприймати себе занадто серйозно.Життя має приносити радість, і мені кортить показати це у своїй роботі». Софі Дріс

Це така прекрасна історія. 

Через обмеження кераміки як матеріалу та мої невдачі, особливо під час роботи з високотемпературними мінералами, я почала працювати зі склом й воно стало одним з моїх улюблених матеріалів. Я поєдную скло зі слюдою, мінералом з маленькими шарованими листами. Півтора року ми експериментували з різними техніками — деякі вироби розбивалися, а в інших утворювались газові бульбашки. Втім, ми не були впевнені, що ми зможемо поєднати цей мінерал зі склом таким чином, щоб він мав довготривалий ефект. Зрештою нам вдалося, й ми виготовляли прекрасні вази, лампи та скульптури за допомогою листової слюди. Для мене це найзахопливіша частина — співпрацювати, обмінюватися ідеями та дивитися, як щось нове народжується просто на твоїх очах. 

Ви прихильниця мистецької течії «арте повера». Чи можете розповісти трохи більше про те, чому ці ідеї настільки близькі вам? 

Авжеж, ідеться про захоплення від застосування нетрадиційних матеріалів. Як дизайнеру інтер'єру, мені нерідко доводиться працювати на людей привілейованих станів, які можуть не шкодувати грошей на розкішні матеріали, але мені подобається змішувати їх з тим, що зазвичай вважають «скромними» матеріалами. Чимось нагадує парадоксальну історію Жана-Мішеля Франка: він працював для найбагатших людей у 1930-х роках, але використовував прості матеріали, як-от відновлене скло чи гіпс. Я люблю використовувати матеріали, які зазвичай не вважаються цінними, й поєднувати їх в несподіваний спосіб. Мені подобається грати із цією ідеєю, проявляючи своє бунтарство. Мені здається, що в цьому полягає принцип моди: дизайнери змішують елементи концептуальних колекцій з базовими речами, й усе це все одно виглядає дуже класично. Як на мене, це протиріччя. 

Ви також займаєтесь колекціонуванням. Яку роль це відігравало у вашій дизайнерській роботі чи навпаки? 

Я люблю оточувати себе речами, які щось означають для мене, — особливо витворами інших дизайнерів чи художників мого покоління. Одним з перших таких витворів, який я придбала, був прототип роботи Макса Ламба. Мені також подобається підтримувати молоді таланти, як-от Ана Каркар, Анастасія Бей чи Венді Андреу. Я люблю співпрацювати, обмінюватися ідеями та підтримувати інших митців. Мені йдеться про творчу спільноту та співпрацю, а не про моє еґо. Відтак, працюючи над проєктом, я завжди люблю залучати до нього інших людей чи відкривати нові голоси й розповідати про них світові. 

Приємно це чути. Також на вас вплинув Гаетано Пеше, роботи якого сповнені радості й гри. Це ставлення має значення для вашої роботи? 

Поза всяким сумнівом. Я люблю його творчість. На мою думку, дизайн має розважати та фіксувати випадковість у процесі створення (говорячи про його колекцію «Nobody's Perfect»). Наша робота має високу цінність, але ми не соціальні працівники. Ми не рятуємо життя, ми лише створюємо прекрасні речі, тому важливо не забувати, що ми не повинні сприймати себе занадто серйозно. Життя має приносити радість, і мені кортить показати це у своїй роботі.

Чим ви захоплюєтеся, крім дизайну та своєї роботи? 

Мене завжди цікавила мода — вона чимось подібна до дизайну, адже так само досліджує різні аспекти дійсності та зв'язки. Мій чоловік — художник, тому ми багато подорожуємо, що зумовлено нашою роботою. Крім того, ми гурмани й любимо поласувати новими стравами. Ми щойно були в Сан-Себастьяні — одному з найкращих місць у світі, в яких можна спробувати страви експериментальної кухні. Там ми побували в парку скульптур «Чільїда Леку», повечеряли в ресторані експериментальної кухні «Mugaritz» та скуштували смачні місцеві страви в «Gerald's». Я обожнюю спостерігати, як шеф-кухарі так само, як і дизайнери, говорять через свою роботу, — це інша мова, вона дуже багата й безпосередньо діє через органи чуття. Цього не можна оцифрувати, й це мені до вподоби.

Здається, це ваш натхненний підхід до життя — залишатися відкритою й експериментувати. Які у вас плани далі? 

Я займаюся дизайном для художньої галереї в Токіо, й усі меблі там виконуються вручну в стилі вабі-сабі, як і моя нова серія. Серія виробів з неіржавної сталі та бронзи Styx в Нью-Йорку — це колекція дзеркал, яку цієї весни буде доповнено іншими витворами. Незабаром я випущу свою першу колекцію штор з льону-сирцю у співпраці з одним французьким виробником. Усі вироби виготовляються в північній Франції, в регіоні, де досі розвинено текстильне ремесло. Ми пробували використовувати ткані матеріали вже понад рік тому, й через це я дуже схвильована. І, звісно, у квітні пройде виставка Salone del Mobile Milano — це завжди прекрасна нагода поспілкуватися з дизайнерською спільнотою, ніби зустрітися в родинному колі.